Спадщина Криму під загрозою

Від 2022 року російські війська риють окопи, облаштовують бліндажі та встановлюють вогневі позиції вздовж західного узбережжя Криму. Ці фортифікації проходять безпосередньо крізь археологічні пам’ятки, нищать кургани, оборонні мури й культурні шари ґрунту, що зберігають усю історію регіону останніх трьох тисяч років.

Інтерактивна мапа документує руйнування пам’яток. В її основі – просторовий аналіз, який поєднує супутникові знімки, тривимірні моделі рельєфу та археологічні дані. Дослідження здійснили Центр просторових технологій (CST) разом із Кримським інститутом стратегічних досліджень (CISS).

Перші поселення в Західному Криму з’явилися в бронзову добу, і відтоді там завжди жили люди. Упродовж трьох тисячоліть автохтонні таври, скіфи-кочовики, грецькі колоністи, римляни та середньовічні тюркські народи залишали тут свій слід, тож регіон став одним із найбільш насичених багатошарових культурних ландшафтів світу. Кожна доба лишила тут власні прикмети:

• Бронзова доба та ранній залізний вік: кургани найдавнішого населення Тарханкутського півострова.
• Скіфська епоха: царські поховання поблизу озера Донузлав.
• Грецька колонізація: Херсонес і ланцюг прибережних фортець.
• Період осілих скіфів: укріплені поселення й могильники в межиріччі Альми та Качі, зокрема Усть-Альма.
• Римський період: римські гарнізони, як-от Кара-Тобе.
• Середньовіччя: грецькі міста занепадають, а регіон переходить до орбіти кочових народів, зокрема половців (куманів).

Від 2014 року цей багатошаровий ландшафт опинився під загрозою. Російська влада односторонньо внесла кримські пам’ятки до власного державного реєстру та почала організовувати розкопки на окупованій території всупереч українському та міжнародному праву. Усе, що викопують під час цих археологічних експедицій, оголошують російським.

Після 2022 року охороною спадщини нехтують ще більш відкрито, відкидаючи будь-які встановлені раніше механізми збереження археологічних памʼяток. Постанова уряду РФ № 2418, ухвалена 2023 року, дозволяє земляні роботи в Криму без жодної попередньої археологічної експертизи. Фактично ця постанова легалізує знищення культурного шару ґрунту. Окопи прокладають крізь трьохтисячолітні поховання і немає жодної можливості, щонайменше, задокументувати знахідки, які траплялися під час риття.

Переважно до руйнувань призводять два фактори: незаконні археологічні дослідження та будівництво військових обʼєктів. По-перше, несанкціоновані розкопки, які тривають від 2014 року на Беляусі, Кульчуку та в Усть-Альмі, призводять до поширення незаконних розкопок. По-друге, російська фортифікаційна програма: безперервна лінія окопів, бліндажів і вогневих позицій від Перекопського перешийка до Ахтіярської бухти, – накладається на охоронні зони археологічних та культурних памʼяток, втручається до них та нищить їх.

Пунктирні сині лінії означують охоронні зони памʼяток, які мали би убезпечувати памʼятку від будь-яких несанкціонованих втручань, негативних техногенних і природних впливів.

Наступні слайди показують зблизька чотири такі пам’ятки.

Панське 1 заснували як фортецю грецької колонії Ольвії на західному узбережжі Чорного моря в кінці V століття до нашої ери. Для цього регіону це поселення нетипове: упорядкована агломерація великих монументальних грецьких садиб, а не довільне сільське скупчення.

Приблизно у 360 році до нашої ери Панське 1 було захоплене Херсонесом. Свідченням цього стали саме археологічні артефакти, адже в писемних джерелах військове протистояння між двома полісами, Ольвією та Херсонесом, не зафіксоване. З часом тут змінювалися культури поселень та поховань: від іонійських грецьких традицій, які прийшли сюди зі східного узбережжя Егейського моря, до дорійських, які помітні тут після завоювання Херсонесом.

На супутникових знімках помітно, що російський військовий польовий табір та коло його земляних укріплень стоїть безпосередньо на території некрополя. Окопи, вогневі позиції, намети та відвали ґрунту з виритих споруд укрили могильник, вони пошкодили майже половину курганних насипів або повністю знищили їх. Імовірно, підкурганні та ґрунтові могили в міжкурганному просторі були також пограбовані та знищені.

У IV столітті до нашої ери греки заснували прибережний форт Беляус, який контролював морські шляхи вздовж західного узбережжя Криму. У його центрі стояла монументальна вежа-маяк, а укріплені садиби були обведені низькими кам’яними протитаранними поясами.

Упродовж власної історії Беляус неодноразово опинявся під контролем різних державних утворень. Початково він був під владою Херсонесу. У II столітті до нашої ери скіфи захопили фортецю й перебудували житлові квартали для власних потреб. Грецький Херсонес був неспроможний самотужки втримати узбережжя, тому звернувся по допомогу до царя Мітрідата VI Понтійського; в той час його військо здійснило низку походів проти скіфів, і під час одного з них Беляус було зруйновано. Скіфи неодноразово повертались на руїни до 63 року нашої ери, коли римські війська остаточно знищили поселення.

Під час російської окупації Криму пам’ятка зазнала значних пошкоджень.

По-перше, у 2014–2016, 2019 і 2023 роках окупаційна адміністрація провела несанкціоновані археологічні розкопки, вилучаючи знахідки без наукової фіксації в Беляусі та його некрополі.

По-друге, після 2022 року розпочалося військове будівництво. Облаштовані окопи пошкодили стіни північної садиби, датованої III століттям до нашої ери. У західній частині поселення окопи й вогневі позиції прорізали культурний шар і знищили споруди скіфського часу (від II століття до нашої ери до I століття нашої ери). Рух військової техніки та зведення укріплень, найімовірніше, зруйнували скіфські родові поховальні склепи.

3D-модель показує масштаб руйнувань, їхню глибину та поширення в різних зонах пам’ятки.

Уздовж внутрішнього краю фортеці тягнеться довга лінія окопу, вона повторює верхню межу античного поселення й прорізає культурний шар саме там, де колись стояли грецькі, а пізніше скіфські будови. Північніше від неї облаштована вогнева позиція та розкидані відвали ґрунту, які позначають додатковий військовий пункт. На сході другий окоп заходить на територію некрополя.

Зовнішні межі поселення, підходи до нього та поховання пронизані військовою інфраструктурою. Така специфіка руйнування унеможливлює відновлення культурного шару, в якому зберігався археологічний матеріал. Свідчення двох з половиною тисяч років зникають, на їхньому місці облаштовують окопи та вогневі позиції.

Кульчук – одне з найбільших та найсильніших городищ Західного Криму, яке було засноване в IV столітті до нашої ери та набуло розквіту в складі Херсонесу Таврійського. Поселення зберігало власне життя далі: і за часів скіфської державності, і за середніх віків. Розташування на урвищі біля моря природно захищало його мешканців та дозволяло послідовно укріплювати поселення.

Тут були збережені перші напівземляні будинки, які захищали мешканців та зберігали тепло, та залишки грецьких садиб з вежами та фортифікаційних споруд, які ставали потужнішими впродовж IV-III століть до нашої ери. Зрештою, вони перетворилися в єдину обронну систему. Скіфи захистили поселення ще більше, додавши по його колу вал та ров.

Російські окопи й вогневі позиції, утворені безпосередньо в тілі поселення, знищують його залишки. У найдавнішому кварталі (Садиба № 1, IV століття до нашої ери) знищено залишки Вежі № 1 та прилеглу забудову. У Садибі № 2 втрачено південну стіну й найдавніші грецькі напівземлянки, тож реконструювати, як саме поселення зароджувалося тепер неможливо. У Західній садибі навколо Вежі № 3 культурний шар ґрунту, який уможливлював археологічні дослідження, прорізаний та знищений російськими військовими. У цій же садибі колись скіфські будови накладалися на грецькі, тепер усі вони пошкоджені, як і зовнішнє оборонне коло, колись облаштоване скіфами.

Кульчуцьке городище частково втратило матеріальні свідчення з кожної сторінки власної історії, набувши ще однієї: дії російських військових нищать античні укріплення, що стояли тут понад дві тисячі років.

3D-модель оприявнює масштаб руйнувань.

По-перше, протягом 2014–2019 тут тривали масштабні археологічні розкопки.

По-друге, тепер російській вогневі позиції майже безперервною лінією проходять впритул до краю городища зі сторони берега, повторюючи природне урвище. Углиб території другий пояс позицій і відвалів ґрунту перетинає внутрішню частину поселення й накладається безпосередньо на садиби та вежі, які зберігають етапи його розвитку. Вал і рів, які колись оточували весь Кальчук, пробиті в кількох місцях.

Якщо проаналізувати всі військові втручання разом, то їхні позиції повторюють античні периметри поселення, ту ж лінію урвища та ті ж підступи, які були укріплені греками і скіфами. Руйнуючи археологічні памʼятки, Кульчук мілітаризують за тією ж просторовою логікою, яка колись зробила його фортецею.

Усть-Альма — найбільше пізньоскіфське городище Південно-Західного Криму, імовірно, раніше це був стародавній Палакій. Городище стояло на високому березі в гирлі річки Альми з кінця II століття до нашої ери до III століття нашої ери, поєднуючи укріплене поселення з торгівельним портом, а в його центрі була цитадель.

Ця археологічна памʼятка знана похованнями сарматської шляхти, яка правила тут у перші століття нашої ери. Померлих укладали в ґрунтові склепи, вирізані в землі. Знахідки з цих могил, зокрема золоті прикраси, зброю та ритуальні речі, експонували в європейських музеях Німеччини й Нідерландів у межах виставки «Крим: золотий острів у Чорному морі» (2013–2014). Ці артефакти повернули в Україну, нині вони зберігаються в Національному музеї історії України в Києві.

Російські фортифікаційні роботи пошкодили всі головні частини пам’ятки.

В самому городищі будівельні роботи врізалися в скіфський вал і рів (II–I століття до нашої ери) – зовнішнє оборонне кільце, що колись охоплювало поселення. У центрі памʼятки вогневі позиції та відвали ґрунту знищили його культурний шар разом із залишками житлових споруд, які були тут у I–III століттях нашої ери.

Найбільшої шкоди зазнав некрополь. Окопи та вогневі позиції викопано в тілі могильника поряд із ямою – видимим наслідком незаконних розкопок. Рух важкої військової техніки обвалив верхні частини ґрунтових склепів.

Археологічним, культурним, мистецьким артефактам у цих склепах загрожує остаточне знищення.

За межами основного некрополя ландшафт навколо Усть-Альми всіяний курганами, частина з яких на тисячі років давніша за саме городище. Одна з груп таких курганів стоїть на лівому березі річки Альми.

Між 2022 і 2025 роками через один із них, курган № 746, прокопали окопи. Центральне поховання, що, ймовірно, належить до кемі-обинської культури ранньої бронзової доби й налічує понад чотири тисячі років, частково або повністю знищене разом із сусідніми могилами. Через необережні військові втручання у шари ґрунту унеможливлюються стратиграфічні дослідження, які би дозволили археологам датувати та вписувати поховання в історичні, зникають також культурні, довкіллєві контексти, що надавали би знахідкам сенсу.

Дії російських військових у Криму, безпосередньо порушують міжнародне право. Росія незаконно привласнила пам’ятки кримської спадщини, внісши їх до власного державного реєстру. Багато з них пошкоджені або зруйнувані через незаконні розкопки без будь-яких запобіжних заходів та будівництво військової інфраструктури. Російська влада також незаконно переміщала артефакти з окупованої території, довільно змінювала правила здійснення земляних робіт. Розміщуючи вогневі позиції й окопи всередині об’єктів культури, які мали би бути під охороною, Росія перетворила їх на військові цілі.

Ці дії передбачають відповідальність Російської Федерації зокрема відповідно до:

• Положень про закони та звичаї суходільної війни, додатку до IV Гаазької конвенції 1907 року;
• Гаазької конвенції 1954 року про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту;
• Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій 1949 року;
• Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 року;
• Звичаєвого міжнародного права.

Та сама поведінка тягне за собою й індивідуальну кримінальну відповідальність російських посадовців і військових за Римським статутом Міжнародного кримінального суду.

Історичний ландшафт Західного Криму – багатошаровий запис трьох тисяч років безперервної присутності людини від ранньої залізної доби через пізню античність і до середньовіччя. Кожен окоп, прокладений через курган, кожна вогнева позиція, врізана в культурний шар, назавжди забирає свідчення. Ця мапа документує ці втрати.

Мапу підготовлено на основі просторового аналізу, який здійснили Центр просторових технологій (CST) у партнерстві з ГО «Кримський інститут стратегічних досліджень» (CISS) за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» в межах проєкту «Свідчення спадщини: просторове документування злочинів у Криму».